Ми цінуємо життя. Ми цінуємо здоров'я.

ВІЛ-ПОСЛУГИ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Повномасштабна війна росії проти України вже триває півроку. Тисячі мирних громадян стали жертвами неймовірного терору, втративши життя, домівки, зазнавши насильства та знищення прав людини. За даними ООН, близько 7 мільйонів українців стали біженцями за кордон у пошуках безпечного прихистку i ще 8 мільйонів стали внутрішньо переміщеними особами.

Війна зачепила усі сфери соціального, економічного та політичного життя і призвела не лише до гуманітарної кризи, а й до кризи у соціальній та економічній сферах, а також до кризи в системі охорони здоров’я: втрати лікарів та медичних працівників, які пішли на передову, руйнування інфраструктури, браку фінансування, відтоку кадрів та нестачі персоналу у закладах охорони здоров’я.

В перші місяці війни програми діагностики, профілактики та лікування ВІЛ зіштовхнулися з істотними викликами, які поставили під загрозу усі досягнення попередніх років ефективної роботи.

Однак, незважаючи на всі ці тяжкі випробування, організаціям, які працюють у сфері ВІЛ/СНІДу, вдалося знайти сили та ресурси, ефективно відповісти на нові виклики i не тільки зберегти досягнення попередніх років, а й трансформувати та адаптувати ВIЛ-послуги під нові екстрені потреби виживання своїх клієнтів.

В кінці серпня 2022 р., під ракетними атаками ворога та постійним виттям сирен повітряної тривоги в Україні було проведено Форум Громадських Ініціатив, в якому взяло участь 83 представника неурядових, державних, міжнародних та донорських організацій. Метою Форуму було обговорення відповіді громадянського суспільства на виклики у сфері ВІЛ, пов’язані з повномасштабною війною росії проти України. Форум було проведено у рамках проекту «Інновації для подолання епідемії ВІЛ», який реалізується міжнародною організацією «Pact, Inc.» у співпраці з організацією «Family Health International» (FHI360) та МБФ «СНІД Фонд Схід-Захід» (AFEW) за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Надзвичайної ініціативи Президента США з надання допомоги у боротьбі з ВІЛ/СНІД (PEPFAR).

«З перших днів війни ми змогли адаптувати надання життєво-критичних сервісів, що зберегло життя сотням тисяч найбільш уразливих до ВІЛ громадян України. До медичних і соціальних сервісів ми додаємо гуманітарну допомогу. В умовах зруйнованої інфраструктури, маючи понад 8 мільйонів внутрішньо переміщених осіб, ми зробили наголос на мобільних клініках, телемедицині і діджитал рішеннях. Підходи, які успішно спрацювали в умовах війни, мають бути застосовані для оновлення системи охорони здоров’я», — зазначив Андрій Клепіков, виконавчий директор Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я».

 

НОВІ ВИКЛИКИ ДЛЯ НАДАННЯ ВІЛ-ПОСЛУГ

Організації, які надають ВІЛ-послуги, опинилися на межі виживання. На жаль, не всім з них вдалося вижити i не всі проекти та програми вдалося зберегти з початку війни. Багато пацієнтів, які проживали або проживають на тимчасово окупованих територіях, зіштовхнулися з численними проблемами у доступі до антиретровірусної терапії, обстежень, замісної підтримуючої терапії, доконтактної профілактики і навіть до елементарних медичних препаратів.

Нові реалії життя вимагали від організацій швидкого та екстреного реагування на ситуацію для забезпечення базових потреб не тільки своїх клієнтів, а й їхніх родин та близького оточення: евакуація, забезпечення харчуванням, теплими речами, гуманітарною допомогою, забезпечення житлом та медичною допомогою i медикаментами.

У ході роботи Форуму учасники ділилися своїм досвідом надання послуг в умовах війни та відзначили, що через ті жахливі наслідки, які завдав ворог, практично всі організації були змушені вийти за рамки звичних стандартних послуг у зв’язку з ВІЛ та розширити свої програми екстреними послугами, не типовими» для ВІЛ-сервісу.

Загальна ситуацiя. Відповідь на епідемію ВІЛ/СНІДу в Україні реалізується в умовах гуманітарної катастрофи, глибокої соціально-економічної кризи та нестабільності, високого рівня безробіття, погіршеної криміногенної ситуації, гострого дефіциту державного бюджету та небезпеки через постійні обстріли або авіаудари.

Пріоритети державного сектору переорієнтовано на військові потреби, і, як наслідок, існує істотний ризик зменшення або припинення державного фінансування програм з діагностики, профілактики та лікування ВІЛ а також медичних та соціальних послуг для людей, які живуть з ВІЛ та для інших ключових груп населення.

Окрім того, діагностика, профілактика та лікування ВІЛ, туберкульозу та вірусних гепатитів наразі не є частиною загальнонаціонального плану відбудови країни на післявоєнні роки. На фоні тяжкої гуманітарної катастрофи потреби людей, які живуть з ВІЛ, та ключових груп населення не входять до порядку денного державних структур.

Інфрастурктура та персонал. Значних втрат зазнала державна інфраструктура охорони здоров’я, істотно зменшилась кількість медичного персоналу, відповідно, збільшилось навантаження на тих, хто залишився працювати.

Також є випадки руйнування офісних приміщень неурядових організацій (НУО), має місце дефіцит кадрів та високий рівень вигорання серед надавачів послуг, оскільки від початку війни вони працюють на межі людських можливостей, а часто навіть із ризиком для власного життя.

Внаслідок обстрілів та авіаударів багато співробітників організацій залишилися без житла, деякі з них змогли отримати підтримку для тимчасового розміщення від організацій, у яких вони працюють.

Забезпечення базових потреб персоналу вимагає від інших співробітників більшої включеності в вирішення гуманітарних та психоемоційних проблем колег. Водночас, можливості для відпочинку, супервізії, відновлення ресурсів надавачів послуг є наразі обмеженими або їх зовсім немає.

Окрім цього, рівень оплати праці соціальних працівників не відповідає ані обсягу робіт, анi рівню зусиль, які вони зараз докладають, ані рівню інфляції в країні.

На сьогоднішній день існує велика потреба у забезпеченні навчання надавачів послуг з питань планування у кризових ситуаціях, роботи з кризовими станами клієнтів та пост-травматичним розладом.

Логiстика. Ускладнені процеси закупівель та постачання препаратів, виробів медичного призначення, продуктів, що несе ризики переривання лікування ВIЛ (АРТ), туберкульозу, вірусних гепатитів, переривання замісної підтримуючої терапії (ЗПТ) та доконтактної профілактики ВІЛ (ДКП).

Клієнти. Одним з ключових викликів у роботі з клієнтами є високий рівень міграції всередині країни та за кордон, унаслідок чого вони стикаються з бар’єрами у доступі до програм АРТ, ЗПТ та ДКП. Це спричиняє високий ризик переривання лікування i клієнти можуть рідше звертатись за послугами консультування та тестування на ВІЛ та інші захворювання. У довготривалій перспективі це може призвести до зниження рівня прихильності до АРТ- лікування та зростання показників поширеності ВІЛ-інфекції, збільшення кількості людей, які вживають наркотичні речовини.

Відсутність документів, неможливість укласти декларацію з сімейним лікарем та стати на облік у медичних установах є ще одним бар’єром для утримання клієнтів у системі допомоги.

Окрім цього, у клієнтів спостерігається зміна фокусу з турботи про власне здоров’я на забезпечення базових життєвих потреб (харчування, житло, безпека), знижена мотивація отримувати послуги з ВІЛ.

Певна кількість людей, які живуть з ВІЛ та представників ключових груп населення сьогодні несуть службу в лавах Збройних Сил України, проте механізми надання їм послуг наразі відсутні.

Існує велика потреба у забезпеченні житла для клієнтів, наявної мережі шелтерів наразі недостатньо.

Донори та міжнародні організації. Попри наявність досвіду роботи на Донбасі з 2014 р., великі міжнародні організації, наприклад, Міжнародне Товариство Червоного Хреста, не мали можливості швидко реагувати на повномасштабне вторгнення. Великі донорські програми з досвідом роботи в Україні (Агентство США з Міжнародного Розвитку (USAID), Глобальний фонд для боротьби зі СНІД, туберкульозом та малярією) не проявили необхідної гнучкості і швидкості в перерозподілі ресурсів на ті потреби, які виникли в умовах війни. Фінансування, яке отримують НУО та організації спільнот, спрямоване перш за все на протидію ВІЛ/СНІДу та ТБ, у той час, як потреби ключових груп суттєво розширились у зв’язку з війною.

Права людини. На рівні територіальних громад посилились стигматизація, дискримінація та протиправні дії щодо людей, які живуть з або вразливі до ВІЛ: фіксуються випадки насильства, вилучення препаратів ЗПТ бійцями підрозділів територіальної оборони, відмови у наданні послуг проживання. Водночас, НУО та організації спільнот мають обмежені можливості для захисту прав представників ключових груп, зокрема, в органах державної влади, осільки влада вважає такі питання несвоєчасними.

На окупованих територіях мають місце грубі порушення прав людини – розстріли, насильство, ув’язнення, зокрема, за участь у програмах ЗПТ. Серйозними викликами стало забезпечення безпеки активістів та клієнтів на тимчасово окупованих територіях та територіях активних бойових дій, дотримання конфіденційності персональної інформації клієнтів.

Українські організації не мають жодних можливостей надання послуг та підтримки своїх співробітників, у тому числі через неоднозначне трактування положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів (щодо встановлення кримінальної відповідальності за колабораційну діяльність)» (№2108-ІХ).

Планування та комунікація. У більшості організацій заздалегідь не було розроблено комплексних скоординованих планів реагування на війну, що призвело до розгубленості в момент початку повномасштабного вторгнення. Внаслідок цього протягом першого часу була також ускладнена або повністю відсутня комунікація з представниками спільнот та клієнтами, яку вдалося відновити згодом.

Навіть після шести місяців війни в регіонах, у першу чергу, прифронтових, відсутні плани подальшої діяльності в умовах війни та заходів, які будуть необхідні для забезпечення потреб організацій та клієнтів протягом зими, з урахуванням енергетичної та економічної кризи.

Також відсутні чітки алгоритми забезпечення безпеки представників ключових груп, працівників організацій та активістів у ситуаціях розкриття їх приналежності до певних спільнот, участі у програмах ЗПТ, медичних діагнозів тощо.

«У перші дні війни у нас було порушено комунікацію з клієнтами нашого проекту «HealthLink», з тими, у яких вперше було виявлено ВІЛ наприкінці лютого, і з тими, які вже були на АРТ; багато з них стали біженцями та переміщеними особами, багато хто опинився в окупації. Також було порушено комунікацію з нашими лікарями у клінічних лікарнях, де ми працюємо, та тестування на ВІЛ тимчасово було припинено. Але наша команда швидко знайшла в собі сили та ресурси перебудувати свою роботу і в перших числах березня ми вже організували послуги з отримання АРТ для наших біженців більш ніж у 15 країнах, допомагали отримати АРТ нашим клієнтам у тих регіонах, де велися активні бойові дії та на тимчасово окупованих територіях. Дякуємо керівництву та лікарям Київського міського Центру профілактики та боротьби зі СНІДом за гнучкість та швидкість прийняття рішень та надання необхідної допомоги нашим пацієнтам… На сьогоднішній день ми відновили роботу всіх наших ВІЛ-послуг. Однак, співпрацюючи з військовими шпиталями, ми зіткнулися з черговим новим викликом: люди, які живуть із ВІЛ, та якi перебувають на військовій службі. І тут дуже гостро стоять питання розголошення ВІЛ-статусу, забезпечення антиретровірусною терапією, стигми та дискримінації. І ці питання необхідно вирішити найближчим часом…», – зазначив Дмитро Філіппау із Фонду menZDRAV.

 

ЯК ВИРІШИТИ ЦІ ВИКЛИКИ НАЙБЛИЖЧИМ ЧАСОМ?

Учасники Форуму визначили наступний план дій для сталості ВІЛ-послуг у відповідь на нові виклики, спровоковані війною:

I.     НАЦІОНАЛЬНИЙ РІВЕНЬ

Нормативно-правове урегулювання. Війна підкреслила низку законодавчих прогалин, над якими потрібно працювати найближчим часом, щоб забезпечити представникам ключових груп доступ до послуг та захист прав. Йдеться про перегляд Закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення», декриміналізацію секс-роботи, легалізацію цивільних партнерств для ЛГБТІК+, декриміналізацію вживання та зберігання наркотиків для власних цілей, легалізацію роботи немедичних провайдерів послуг з профілактики, тестування та догляду, перегляду стигматизуючої лексики та визначень у законодавчих актах.

На рівні надання послуг необхідні розробка протоколів, алгоритмів та механізмів, які спрощують доступ до послуг у разі мобільності та переміщень клієнтів.

Потрібно внести зміни до існуючих наказів МОЗ щодо унормування базових пакетів послуг з профілактики ВІЛ, догляду та підтримки, переглянути їх фінансові розрахунки, оптимізувати механізми закупівлі таких послуг.

План вiдновлення. Необхідно забезпечити внесення програм та послуг з протидії ВІЛ/СНІДу до загальнонаціонального плану відновлення Україні та передбачити завдання та ресурси для відновлення та розвитку системи надання послуг з ВІЛ, ТБ, ЗПТ, гепатитів.

Людські ресурси. Необхідно створити комплексну систему підтримки персоналу, яка передбачатиме перегляд та індексацію рівня оплати праці соціальних працівників, заходи з профілактики синдрому вигорання, підтримки тих фахівців, які втратили близьких, житло, роботу.

Також потрібно забезпечити навчання надавачів послуг з питань планування у кризових ситуаціях, роботи з кризовими станами клієнтів та пост-травматичним розладом. Мають бути розроблені та доступні стандартизовані програми навчання персоналу, який надає послуги з профілактики та догляду і підтримки, що сприятиме постійному відтворенню людського капіталу ВІЛ-сервісу.

Інформація та координація. Існує потреба у створення інформаційної платформи чи загальнонаціональної розсилки для організацій, які працюють з ключовими групами, з метою обміну інформацією про доступні послуги та їх надавачів, координації надання гуманітарної допомоги та волонтерських ініціатив, переадресації клієнтів з одного регіону в інший.

В умовах інтенсивної мобільності клієнтів та надавачів послуг виняткового значення набувають питання діджиталізації послуг, забезпечення цифрової та кібербезпеки, розвитку телемедицини та онлайн консультування.

З метою синергії та компліментарності зусиль необхідно продовжувати діяльність координаційних робочих механізмів та груп, наприклад, кластеру ЦГЗ-ВООЗ із забезпечення лікування.

З метою зменшення рівня стигми та дискримінації ключових груп з боку представників влади, силових структур, бізнесу, медичних установ потрібно проводити інформаційно-просвітницькі кампанії серед цих цільових аудиторій.

Планування. Задля ефективного реагування на динамічну ситуацію в країні на рівні системи охорони здоров’я потрібно розробити плани забезпечення безперервності лікування, забезпечення ліками та виробами медичного призначення в критичних ситуаціях.

У рамках наступної заявки країни до ГФ необхідно забезпечити відповідність запланованих інтервенцій поточній ситуації із наданням послуг з ВІЛ в умовах війни, спираючись на новий, накопичений з початку війни, досвід системи охорони здоров’я, НУО та організацій спільнот.

Порядок надання послуг з профілактики ВIЛ потребує перегляду з точки зору збільшення кількості роздаткових профілактичних виробів та збільшення охоплення клієнтів.

II.     МІСЦЕВИЙ РІВЕНЬ

Партнерство. Необхідно розвивати сталі партнерства на місцевому рівні між військовими адміністраціями, координаційними радами, НУО та організаціями спільнот.

Логістика. З метою покращення процесів логістики варто забезпечити можливість доставки препаратів, виробів медичного призначення, гуманітарної допомоги силами громадських організацій через надання їм відповідних повноважень.

Координація. Потрібно систематизувати роботу усіх гравців у сфері відповіді на гуманітарну кризу: волонтерів, соціальних служб, громадських організацій та організацій, які працюють у сфері протидії ВІЛ/СНІДу.

Доцільним буде створення спільних гнучких логістичних маршрутів.

З метою ефективного задоволення потреб пацієнтів програм ЗПТ необхідно вдосконалити взаємодію між державними та приватними клініками надання ЗПТ.

Слід продовжувати практику проведення спільних зустрічей робочих груп з питань реагування на кризу за участі ЦГЗ, основних реципієнтів гранту ГФ, НУО та організацій спільнот.

Фінансування. Задля задоволення гуманітарних потреб ключових груп необхідно розвивати місцеві програми соціального захисту, забезпечення довгостроковим житлом чи прихистком, психосоціальної допомоги, безоплатної правової допомоги із забезпеченням відповідного фінансування.

З метою забезпечення сталості послуг потрібно розвивати систему закупівель соціальних послуг на місцях.

Окремих зусиль потребує забезпечення належного фінансування шелтерів, які приймають представників ключових груп, з метою розширення мережі наявних шелтерів.

Додаткового фінансування потребує інтенсифікація тестування в регіонах з великою кількістю внутрішньо переміщених осіб та подальше доведення до лікування і формування прихильності до нього.

III.     РІВЕНЬ НУО ТА ОРГАНІЗАЦІЙ СПІЛЬНОТ

Планування. Організаціям необхідно переглянути свої стратегії відповідно до викликів, спричинених війною, розробити організаційні плани дій на наступний рік з урахуванням можливих загроз та ризиків.

Окрему увагу слід приділити плануванню зимового періоду, пріоритезувавши напрями діяльності та витрати.

Людські ресурси. З метою забезпечення досвідчених професійних кадрів потрібно переглянути рівень оплати праці соціальних працівників, створити систему підтримки персоналу задля надання психологічної допомоги та профілактики синдрому вигорання.

Потрібно створити можливості для додаткового навчання НУО та надавачів послуг з питань безпеки, супервізії, волонтерства, лідерства, менторингу, документування та реагування на випадки порушення прав та гендерно зумовленого насильства.

Інформація та комунікація. НУО та організації спільнот мають брати участь у всіх координаційних процесах на місцях шляхом участі у роботі координаційних рад та інших майданчиках.

Окрему увагу слід приділити інформуванню клієнтів про доступні послуги через соціальні мережі, телеграм-канали, профільні медіа.

Посилення потребує комунікація з військовими адміністраціями із залученням зовнішніх консультантів з комунікацій.

Слід розвивати співпрацю між НУО та організаціями спільнот та місцевою владою з метою забезпечення ефективної відповіді на виклики у зв’язку з війною та сталості послуг з ВІЛ.

Доступ до послуг. Важливою складовою забезпечення доступу ключових груп до послуг з ВІЛ є підтримка відновлення документів задля укладання декларації з сімейним лікарем, взяття на диспансерний облік, отримання АРТ та медичних послуг, а також соціальних виплат та працевлаштування.

IV.     РІВЕНЬ ДОНОРІВ І ТЕХНІЧНИХ АГЕНТСТВ

  1. Міністерству охорони здоров’я та Центру громадського здоров’я необхідно дотримуватись відкритої позиції щодо відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу в умовах війни, впровадження плану відбудови країни; забезпечити політичну підтримку ініціатив громадянського сектору та захисту прав ключових груп населення;
  2. Сприяти розвитку системи закупівель ВІЛ-послуг із місцевих бюджетів;
  3. Позиція донорів має бути більш гнучкою у забезпеченні фінансування заходів, спрямованих на вирішення проблем клієнтів програм з урахуванням їх базових потреб, необхідно спростити процедури перерозподілу коштів та звітності;
  4. Провести індексацію бюджетів проектів, зокрема за статтями оплати праці соціальних працівників, з урахуванням інфляції;
  5. Збільшити терміни впровадження малих грантів, які стосуються термінової відповіді на ситуацію у зв’язку з війною;
  6. Забезпечити експертну та політичну підтримку розробки нових та внесення змін до чинних нормативно-правових актів;
  7. Створити можливості для проведення постійного моніторингу ситуації з наданням послуг у сфері ВІЛ та захисту прав ключових груп силами спільнот;
  8. Підтримати НУО та організації спільнот у розвитку напряму діяльності з гуманітарної допомоги шляхом забезпечення належного рівня фінансування, приміщень для зберігання гуманітарних вантажів, налагодження партнерств між громадянським суспільством, владою та міжнародними організаціями;
  9. Переймати досвід країн, які вже проходили через війну, залучати міжнародних експертів до навчання надавачів послуг, забезпечити переклад та адаптацію методичних рекомендацій, посібників, керівництв;
  10. Організувати навчання персоналу з питань роботи в кризових ситуацій, роботи з людьми, які зазнали насильства та/або мають посттравматичний синдром;
  11. Розробити систему утримання існуючого персоналу шляхом впровадження заходів з профілактики професійного вигорання, заходів безпеки, підвищення мотивації, навчання та підвищення кваліфікації;
  12. Забезпечити належний рівень фінансування програм з відповіді на епідемію ВІЛ/СНІДу та реагування на кризу, спричинену війною, із розумінням того, що без задоволення базових потреб клієнти цих програм не зможуть піклуватися про своє здоров‘я.

«PEPFAR стоїть пліч-о-пліч із українськими героями сфери громадського здоров’я, щоб забезпечити безперервність лікування людей, які живуть з ВІЛ, в умовах брутальної та неспровокованої війни росії. У 2022 році PEPFAR надав 13 мільйонів доларів США екстреного фінансування для закупівлі річної потреби антиретровірусних препаратів для українців. Міжвідомча команда PEPFAR продовжуватиме співпрацювати з українським урядом і громадянським суспільством для підтримки надання послуг з ВІЛ під час війни для захисту людей, які живуть з ВІЛ, і ключових груп населення. Ми впевнені в перемозі та майбутньому України як вільної нації в серці Європи. PEPFAR буде поруч, щоб інвестувати в сталі рішення сфери громадського здоров’я, які підтримують контроль епідемії. Слава Україні!» — сказав Аарон Бенкс, координатор програми PEPFAR в Україні, завершуючи Форум.

Підготовлено інформаційною службою menZDRAV-Україна
за матеріалами Форуму Громадських Ініціатив

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *