Послання новому поколінню лікарів та вчених

---

---

Я не наважуюсь використати утертий вислів «Здається, що це було тільки вчора», але це дійсно так, коли я залишаю Національний інститут охорони здоров’я (NIH) після більш ніж п’ятдесяти років роботи в ньому. Озираючись назад на свою кар’єру, я бачу, що багато винесених мною уроків можуть бути корисні новому поколінню вчених і працівників системи охорони здоров’я, тим, хто вирішуватиме непередбачувані проблеми громадського здоров’я, які неминуче виникатимуть.

Мені ‌81 рік, і я досі ясно пам’ятаю, як уперше, у червні 1968 року, в’їхав у буколічний кампус Національного інституту охорони здоров’я в Бетесді, штат Меріленд. На той час я був 27-річним новоспеченим лікарем, який щойно закінчив ординатуру в Нью-Йорку. Тоді моя мотивація і всепоглинаюча пристрасть до медицини полягали в тому, щоб стати висококваліфікованим лікарем, присвятивши своє життя наданню найкращої допомоги моїм пацієнтам. ‌Це залишається невід’ємною частиною моєї ‌‌особистості і сьогодні. Тоді я ще не усвідомлював, як несподівані обставини можуть радикально вплинути на напрямок моєї кар’єри та мого життя. Невдовзі я навчився «очікувати несподіваного».

Я ділюся своєю історією любові до науки та відкриттів з надією надихнути нове покоління здобути професію, пов’язану зі здоров’ям, і не сходити з курсу, незважаючи на проблеми та несподіванки, які можуть виникнути на цьому шляху.

Від досліджень – до пацієнтів

В ординатурі я захопився взаємодією між інфекційними захворюваннями та імунологією людини – областю медицини, яка тоді тільки зароджувалася, але активно розвивалася. Оскільки я лікував багатьох пацієнтів зі звичайними та езотеричними інфекціями, ‌‌ мені стало ясно, ‌‌‌‌‌ що лікарі‌‌ та інші медичні працівники потребують додаткових інструментів для діагностики, профілактики та лікування ‌захворювань.

Щоб об’єднати ці дві області моїх інтересів – інфекції та імунологію – я отримав стипендію від Національного інституту з вивчення алергічних та інфекційних захворювань (NIAID)‌‌‌ при NIH, і почав вивчати ‌складні способи, якими клітини та інші компоненти імунної системи захищають нас від інфекційних захворювань‌. При цьому я продовжував традиції NIH «від досліджень до пацієнта», використовуючи результати лабораторних досліджень для розробки нових способів лікування та, у свою чергу, переносячи результати лікування назад до лабораторії для покращення науки.

Незважаючи на те, що в мене не було попередньої підготовки в галузі фундаментальних наукових досліджень, я несподівано був зачарований потенціалом здійснення відкриттів, які, надалі, принесуть користь не тільки моїм пацієнтам, але й незліченній кількості інших людей, яких я, можливо, ніколи не зустріну, і для яких не стану лікуючим лікарем. ‌‌Моя любов до цієї роботи створила серйозні проблеми ‌моїм добре продуманим планам займатися медициною. Зрештою, я вибрав обидва шляхи: стати вченим-дослідником і бути лікарем, який лікує пацієнтів у лікарні Національного інституту охорони здоров’я.

У лабораторії та в клініці можна зробити дуже багато відкриттів, навіть коли ви найменше цього очікуєте. На початку своєї кар’єри я зміг розробити високоефективні методи лікування для групи смертельних захворювань кровоносних судин, відомих як синдроми васкуліту. Пацієнти, які б померли без лікування, проходили тривалі ремісії завдяки тим методам лікування, які я розробив. ‌‌Моє найближче майбутнє‌ здавалося добре наміченим: я проведу своє життя, працюючи над станами, пов’язаними з аномальною активністю імунної системи.

ВІЛ та СНІД

‌‌Влітку 1981 року, ‌лікарі та дослідники дізналися про нову загадкову хворобу, яка поширюється переважно ‌серед молодих чоловіків, які практикують секс із чоловіками. Я був немов зачарований цим незвичайним захворюванням, яке згодом стало відомим як ВІЛ/СНІД. Відмінною ознакою цього захворювання було руйнування або пошкодження тих самих клітин імунної системи, які необхідні організму для захисту від захворювання. Я дуже співчував цим чоловікам, переважно молодим геям, які вже були стигматизовані через секс із чоловіками, і тепер зіткнулися з подвійною стигмою, викликаною хворобою, яка спотворила їхні тіла та вкрала їхні мрії та життя.

На превелике розчарування моїх друзів і вчителів, які відчували, що я руйную свою висхідну кар’єру, і всупереч їхнім порадам, я вирішив повністю змінити напрямок своїх досліджень: я присвятив себе дослідженню СНІДу, ‌‌‌‌ піклуючись про цих молодих людей у лікарні NIH. Одночасно з цим я досліджував та розкривав таємниці цієї нової хвороби у моїй лабораторії. Я займаюся цим уже понад 40 років.

Радник Президента

Я ніколи не прагнув зайняти високу адміністративну посаду і насолоджувався своєю ідентичністю практичного лікаря та клінічного дослідника. ‌Але я був розчарований відносною нестачею уваги та ресурсів, спрямованих на вивчення ВІЛ/СНІДу на початку 1980-х. ‌І раптом у мене знову з’явилася несподівана можливість: мені запропонували очолити NIAID. Я погодився, але за умови, що зможу продовжувати піклуватися про пацієнтів та керувати своєю дослідницькою лабораторією. Це рішення змінило мою кар’єру та відкрило можливості позитивно впливати на медицину та глобальну охорону здоров’я способами, про які я навіть не підозрював.

Починаючи з президента Рональда Рейгана, я мав можливість особисто консультувати сім президентів США за 38 років роботи директором NIAID. У наших розмовах ми порушували питання про те, як реагувати на ВІЛ/СНІД, а також на інші загрози громадському здоров’ю, такі як пташиний грип, спалахи сибірської виразки, пандемічний грип у 2009 році, віруси Ебола та Зіка, C‌ovid-19. Я ‌‌завжди кажу голу правду президентам та іншим високопосадовцям, навіть коли це незручно чи політично недоречно, бо коли наука і політика працюють пліч-о-пліч, можуть відбуватися екстраординарні речі.

PEPFAR

У середині 1990-х було доведено, що життєво важливі противірусні препарати від ВІЛ є безпечними та ефективними. В основному це сталося завдяки дослідженням, проведеним за підтримки NIAID. Противірусні препарати стали доступними у Сполучених Штатах у 1996 році. На рубежі 21 століття люди, які мали доступ до цих ліків, могли розраховувати на майже нормальну тривалість життя. Але у людей у країнах Африки на південь від Сахари та у інших регіонах з низьким і середнім рівнем доходу, доступу до цих препаратів практично не було.

Керуючись своїм глибоко укоріненим співчуттям і прагненням до глобальної справедливості щодо здоров’я, президент Джордж Буш-молодший доручив мені разом із співробітниками розробити програму, яка могла б «доставляти» ці ліки та інші види допомоги людям у країни з обмеженими ресурсами та високим рівнем поширеності ВІЛ‌‌. Для мене було привілеєм та честю всього мого життя бути «архітектором» того, що згодом стане Надзвичайним планом президента США для надання допомоги у зв’язку зі СНІДом (PEPFAR), який ‌‌ врятував понад 20 мільйонів життів у всьому світі. PEPFAR є прикладом того, чого можна досягти, коли політики прагнуть сміливих цілей, підкріплених наукою.

COVID-19

Якщо «далекий кінець» моєї кар’єри в NIH – це ВІЛ/СНІД, то «найближчий» – C‌ovid-19. ‌‌Ця ‌пандемія не була несподіванкою, оскільки інфекційні захворювання, що постійно виникають, кидали виклик людству протягом всієї історії. Деякі хвороби можуть трансформувати цивілізацію. C‌ovid-19 є найбільш руйнівною пандемією респіраторного захворювання, що вразила людство з часів‌‌ пандемії грипу 1918 року. І з цього досвіду боротьби з C‌ovid-19 можна багато чому навчитися.

Сполученим Штатам нагадують про важливість постійних інвестицій у фундаментальні та клінічні біомедичні дослідження. Основні успіхи боротьби з пандемією C‌‌ovid-19 були зумовлені науковими досягненнями, зокрема вакцинами, що рятують життя, які були розроблені, довели свою безпеку та ефективність в ході клінічних випробувань і стали доступні для громадськості лише протягом одного року. Це безпрецедентний подвиг.

Інші уроки, винесені із боротьби з Covid-19 – болючі. Наприклад, невдачі деяких заходів охорони громадського здоров’я всередині країни і в усьому світі. Ми повинні визнати, що нашій боротьбі з C‌‌ovid-19 заважає глибокий політичний розкол у суспільстві. Як ніколи раніше, на рішення щодо заходів охорони громадського здоров’я, таких як носіння масок та вакцинація, вплинула дезінформація та політична ідеологія.

Ми несемо колективну відповідальність за те, щоб рішення в галузі політики охорони здоров’я ґрунтувалися на найкращих доступних даних. Вчені та працівники охорони здоров’я можуть зробити свій внесок, виступаючи, зокрема, перед засобами масової інформації, поділяючись та пояснюючи простою мовою останні наукові відкриття та те, що ще належить вивчити.

Захист здоров’я людей

Коли я думаю про 27-річного юнака, який прибув у кампус NIH у 1968 році, я збентежений тим величезним привілеєм і честю, які я мав, служачи американській та світовій громадськості.

Я відчув величезну радість і користь від освіти та навчання у сотень блискучих та відданих своїй справі лікарів, вчених та рядових співробітників, які працювали в моїй лабораторії, у лікарнях NIH та в дослідницьких підрозділах NIAID, а також у локальних та міжнародних дослідників.

Я впевнений, що нове покоління молодих лікарів, науковців та практикуючих фахівців у галузі громадського здоров’я зазнають такого ж хвилювання та блаженства, як і я, коли задовольнять свої потреби у знаннях для підтримки, відновлення та захисту здоров’я людей по всьому світу, і зможуть вирішувати несподівані проблеми, з якими неминуче при цьому зіштовхнуться.

Д-р Ентоні Фаучі

Підготовлено Інформаційною службою menZDRAV
за матеріалами The New York Times

---

Ентоні С. Фаучі, професор, доктор медицини

Доктор Фаучі обіймав посаду директора NIAID з 1984 по 2022 рік. Він керував великим портфелем фундаментальних та прикладних досліджень з профілактики, діагностики та лікування встановлених інфекційних захворювань, таких як ВІЛ/СНІД, респіраторні інфекції, діарейні захворювання, туберкульоз та малярія, а також нових захворювань, таких як віруси Ебола, Зіка та COVID-19. Він також керував дослідженнями NIAID у галузі трансплантології та захворювань, пов’язаних з імунітетом, включаючи аутоімунні розлади, астму та алергії.

Доктор Фаучі був ключовим радником семи президентів США та їхніх адміністрацій з питань ВІЛ/СНІДу та багатьох інших внутрішніх та глобальних питань охорони здоров’я. Він був одним із головних розробників Надзвичайного плану президента США з боротьби зі СНІДом (PEPFAR), програми, яка врятувала понад 20 мільйонів життів по всьому світу, включаючи Україну.

Як дослідник ВІЛ/СНІДу, він брав участь у науковій діяльності з 1981 року, проводячи ключові дослідження, що лежать в основі сучасного розуміння цього захворювання, його методів лікування та засобів профілактики.

Доктор Фаучі був керівником лабораторії імунорегуляції. Він зробив великий внесок у фундаментальні та клінічні дослідження патогенезу та лікування імуноопосередкованих та інфекційних захворювань. Він став піонером у галузі імунорегуляції людини, зробивши важливі фундаментальні наукові відкриття, які лежать в основі сучасного розуміння регулювання імунної відповіді людини. Крім того, доктор Фаучі отримав широке визнання за те, що точно визначив, як імунодепресанти модулюють імунну відповідь людини. Він розробив ефективні методи лікування раніше смертельних запальних та імуноопосередкованих захворювань, таких як вузликовий поліартеріїт, гранулематоз з поліангіїтом (раніше гранулематоз Вегенера) та лімфоматоїдний гранулематоз.

В аналізі цитувань Google Scholar за 2022 рік доктор Фаучі посів 44-е місце серед найбільш цитованих дослідників. За даними Web of Science, д-р Фаучі посідав 9-е місце з 3,3 млн авторів у галузі імунології за загальною кількістю цитувань у період з 1980 р. по квітень 2022 р. За той же період він займав 22-е місце з 3,3 млн авторів у галузі досліджень та експериментальної медицини, а також 715-те з 1,4 мільйона авторів у галузі загальної та внутрішньої медицини.

Доктор Фаучі виступав з лекціями по всьому світу і є лауреатом численних престижних нагород, включаючи Президентську медаль свободи (вища нагорода, що присуджується громадянській особі Президентом Сполучених Штатів), Національну медаль науки, Медаль Джорджа М. Кобера Асоціації американських лікарів, Премію Мері Вудард Ласкер за державну службу, Премію Медичного центру Олбані в галузі медицини та біомедичних досліджень, Золоту медаль Роберта Коха, Премію принца Махідола та Премію Канади Герднера у галузі глобальної охорони здоров’я. Він також отримав 58 почесних докторських ступенів університетів США та інших країн.

Д-р Фаучі є членом Національної академії наук, Національної академії медицини, Американської академії мистецтв і наук та Американського філософського товариства, а також інших професійних товариств, включаючи Американську колегію лікарів, Американське товариство клінічних досліджень, Асоціацію американських лікарів, Американське товариство інфекціоністів, Американську асоціацію імунологів та Американську академію алергії, астми та імунології. Він входить до редколегії багатьох наукових журналів, є автором, співавтором чи редактором понад 1400 наукових публікацій та кількох підручників.

Залишивши NIH на початку 2023 року, д-р Фаучі очолив Медичну школу Джорджтаунського університету.